У свої 25-ть років Анастасія Дорожівська є однією з найкращих тренерок Львова. Це звання вона здобувала вже двічі – у 2018 та 2019 рр., увійшовши до сотні найкращих тренерів Львова у межах програми «Дитячий тренер» від Львівської міської ради. Також Анастасія – неодноразова чемпіонка України серед жінок, півфіналістка гандбольних Єврокубків та чемпіонка Європи серед студенток. Гайда знайомитися з людиною, яка своїм життєвим покликанням обрала розвиток гандболу і успішно торує цей шлях.
– Анастасіє, свого часу ти грала у найкращій гандбольній команді України – львівській «Галичанці». Які найяскравіші спогади з тих часів?
Спогадів дуже багато. До «Галичанки» я потрапила, коли навчалася на першому курсі у Львівському державному університеті фізичної культури ім. І.Боберського. Спершу ми двічі здобули срібло у чемпіонаті України серед жіночих команд Суперліги, а потім, у сезоні 2014/2015, вперше в історії команди стали чемпіонками Суперліги. Приємно усвідомлювати, що я теж долучилася до тієї історичної перемоги. Також ми завойовували Кубки і Суперкубки України, вигравали медалі у Балтійській лізі, а ще двічі доходили до півфіналу Єврокубку (Кубку Виклику).
Не можу не згадати й те, як у 2013 році у лавах студентської збірної, основу якої склали гандболістки «Галичанки», стала чемпіонкою Європи. Також викликалася до лав молодіжної збірної команди України.
– Чому вирішила завершити ігрову кар’єру, адже все так чудово складалося?
– У якийсь момент я зрозуміла, що хочу спробувати себе у ролі тренера. Ось так і треную з 2017 року. Тренерство для мене – це не просто робота, це життя. Тому що коли ти набираєш дітей, вчиш їх, вони стають для тебе рідною кровинкою, ти приходиш з ними усі щаблі їхнього становлення, переживаєш разом з ними всі емоції.
Спочатку я працювала у Клубі ігрових видів спорту (КІВС) — тренувала дівчат віком 8—11 років у спортивних секціях при львівських школах та у Львівській обласній ДЮСШ. А з 2020 року, крім КІВСу, також почала працювати тренером у Львівському фаховому коледжі спорту.
– Однак нещодавно ти все ж повернулася у гандбол і як гравець. Чому?
– Були моменти, коли я приходила на ігри «Галичанки» і відчувала ностальгію. Тому коли головний тренер “Львівської політехніки-ЛФКС” Віталій Надич запропонував виступати за його команду, я радо погодилася. Торік у дебютному для нас сезоні у Вищій лізі ми одразу здобули золото. Я немов знову пережила оті часи у «Галичанці», коли ми узяли перше золото в історії команди. Тільки тут вийшло ще крутіше, адже ми, новачки Вищої ліги, лише нещодавно створена команда, стали чемпіонами.
Також я виступаю за аматорську гандбольну команду «Лідер» з Новояворівська, звідки, я до речі, родом.
Люблю повправлятися й у пляжному гандболі. Так, у червні 2018 року у складі команди чинних та колишніх гравчинь «Галичанки» брала участь у чемпіонаті України з пляжного гандболу серед жінок, де здобула срібні нагороди.
– А чи неважко поєднувати тренерство та ігрову кар’єру?
– Поєднувати неважко, бо я граю у своє задоволення. Я відволікаюсь від буденних проблем, це своєрідний відпочинок. А ще я дуже люблю гандбол і не можу так легко відпустити роль гравця.
– Так що ж все-таки тобі подобається найбільше: грати у гандбол чи навчати грі у гандбол?
– Напевно, більше подобається навчати, бо я бачу результат своєї праці, а коли граєш, себе зі сторони не помічаєш. А ще, певно, прагнення навчати дітей закладене у мене в генах.
– Твої батьки – тренери?
– Шкільні тренери (сміється), тобто вчителі.
– Мабуть, саме у школі Ти й розпочала займатися гандболом?
– Так, у третьому класі. Одночасно ходила на танці та до музичної школи. У 5 класі також захопилася біатлоном, але, зрештою, обрала гандбол, бо просто-таки закохалася у цей вид спорту. Перший тренер – Тамара Павлівна Паніткіна. З 8 по 11 клас навчалася у Львівському училищі фізичної культури (ЛУФК) та тренувалася у Василя Козара й Віталія Надича. Відтак навчалася в інфізі.
– Нещодавно, 1 лютого, ти відсвяткувала день народження. Які подарунки отримала?
– Також спортивного характеру (сміється). Це спортивний одяг, рюкзак кросівки. Але для мене не так важливо отримати подарунок, хоча це, звісно, приємно, як те, коли є увага. А уваги було дуже багато і це для мене найголовніше.
– З ким із галичанок сьогодні продовжуєш тісно спілкуватися?
– З чинних це Марина Коновалова і Марія Гладун. А з ексгаличанок товаришую з Анастасією Баранович, Тамарою Смбатян, Іриною Стельмах, Вікою Сідлецькою, Наталею Сабовою. Вони назавжди залишаться для мене друзями
– І наостанок, цікаво дізнатися, яка твоя найголовніша мрія?
– Створити та виховати свою гандбольну команду і бути на європейському рівні. Думаю, з тим, як розвивають гандбол у Львівській області, це цілком реально. Тут і молоді амбітні тренери, і хороша школа (Львівський фаховий коледж спорту), і підтримка від обласної федерації. Хочу подякувати за підтримку нашого виду спорту очільнику Львівської обласної федерації гандболу Роману Федишину та віцепрезиденту Роману Бедрію.
Джерело: Всеукраїнська газета “Спортивка”
Головне фото – Сергій Левицький, ФГУ
Інші фото – надані героїнею публікації
